Людина живе не заради оманливої сталості, а для того, щоб кожної миті набувати глибини.
Адже ніщо не буває вічним, бо саме змінність спонукає нас відчувати, що ми живі.
Кожного ранку ми прокидаємося новими, адже ще ніколи не були в цьому дні. Навіть якщо предмети навколо нас овіяні ще вчорашньою тінню.
За мить наші погляди та вподобання можуть зазнати змін: малих чи великих, але все ж перемін. І ось так, за мить до щоденного кроку навпростець, я обираю одну зі стежин, що поведе мене манівцями. Чому? Загадково просто. Ось там, в ущелині моєї душі, зароджується відчуття, що стає цікавістю, вмить переростаючи в жагуче бажання.
З усіх здібностей людини є одна найголовніша — це вміння відчувати. Тому благословенний той, хто попри все ще здатен почувати життя, переживати широкий спектр емоцій, вбирати в себе всі барви світу. Бо без здатності відчувати, віддавати й приймати, усе здаватиметься пусткою, і ніщо не зможе втамувати твій голод.